"Грубый человек взял топор и подошел к душе.
Он начал остругивать ее так,
как, по его мнению, она должна была выглядеть.
Он срубал с нее все, что считал лишним!
Душа стонала, но была послушна.
Ее научили быть послушной.
Когда душа начинала возмущаться,
грубый человек откладывал топор в сторону
и долго объяснял душе,
какой она должна быть.
Душа просила прощения
и склоняла голову под топор грубого человека...
Когда все, что по мнению грубого человека, было неправильно, он срубил,
от души осталась - кочерыжка.
Но, самое ужасное - кочерыжка была жестокой и грубой!
Она взяла топор и подошла к другой душе...".
Вечерская Наталья ,
Россия, Ярославль
Я на страницах душу вам открою.
Пройдите осторожно, не спеша.
Я с вами поделюсь своей любовью
И чувствами, что полнится душа. e-mail автора:vecher-natalya@yandex.ru сайт автора:Стихи.ру
Прочитано 3484 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
во все времена именно подлецам удавалось лучше всех прикидываться добренькими.
индивидуальность заключается не в душе, а в духе.
до духа топором не добраться. Комментарий автора: Очень многие люди не смогли раскрыть свою индивидуальность потому, что их обтесали и поставили в общий строй. И это относится и к обществу, и к церкви (есть, конечно,такие, которые помогают человеку состояться)
маго мет
2012-10-31 10:04:32
очень много людёв было в израиле а царём стал тока давид.
остальные себя как- то не реализовали из-за какого- то каменотёса...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
